На старости-літях люде якось перестають уже будь-куди квапитися. Ще, за міською звичкою, першими готуються вони на вхід і на вихід, але, зайшовши й вийшовши, перегачують людський став і заґардовують людський потік.
То не тому, що їм уже нікуди бігти чи не мають вони до бігу снаги, а тому, що старші люде розуміють: нікуди не квапитися, то і є життя; тільки й життя, поки нікуди не квапишся.
Колись в українській мові словом "поспіх" позначалися й спіх, і успіх: бігати треба за щастям, тікати треба від біди. А старе вже не втікає, й не здоганяє - просто живе, поки здоровля.
То не тому, що їм уже нікуди бігти чи не мають вони до бігу снаги, а тому, що старші люде розуміють: нікуди не квапитися, то і є життя; тільки й життя, поки нікуди не квапишся.
Колись в українській мові словом "поспіх" позначалися й спіх, і успіх: бігати треба за щастям, тікати треба від біди. А старе вже не втікає, й не здоганяє - просто живе, поки здоровля.
Немає коментарів:
Дописати коментар