Комедія "Сон"

У своїй комедії Шевченко вчить нас того, як можна зламати первовічну нашу трагедію. Він показує, як за якихось п'ять років волі можна з раба зробитися вільним чоловіком, показує, як природжений кріпак може посьміятися з родовитих царів і підцарків, бо вільно йому, кріпакові, сьміятися там, де плазують ті, кого величають найяснішими й ясновельможними.
Шевченко — не тільки випроба на вкраїнство, він випроба й на рабство. Скажіть мені, чи відгукується людина на Шевченка, і я скажу вам, чи вкраїнська то людина й чи вільна вона.
Совіцькі діти гіркими сльозами поливали сторінки "Української літератури" з тим безталанним, нескінченним кріпацтвом забутих пращурів. Але то були не сльози спочуття, а сльози злости й чи не відрази. Не згадували вони, що їхні батьки й діди зазнали колгоспного ярма вбивчого, тяжчого за всяке кріпацтво. А всяке кріпацтво колгоспникові було чуже й кумедне, бо мляве й лагідне проти його кривавої біди.
А тепер совіцькі діти повиростали, самі поробилися батьками й дідами, й знову хочуть кріпаччини пізнього, охлялого СРСР. І царя такого, щоб і пес на його гавкнуть не посьмів. Треба бути вдячним за те, що б'ють не тебе, що холодно й голодно не тобі. Що куля летить не у твій бік. І не в твою голову, голово ти дурна!
Яка знайома комедія, який дивний сон, перлина нашого репертуару! Шевченко прожив стільки, скільки тепер нашої волі, а потім іще трошки, й написав "Сон". І пішов під арешт, пішов на каземат. Бо вільному не місце на волі, — так уважають раби.
От ми теж іще трошечки вільними поживем і репне на нас той трагічний панцер. Він уже нам і так замалий. Але на тюрму вже не підем, годі, бо не буде серед нас рабів. І ще посьміємося: комедія-ж, сон...