Доглядаючи мертвих

Стежу тут одного сьогочасного литвинського письменника, а він повернувсь та й написав людям, що, мовляв, литвинська національна ідея - то доглядати мертвих. Що тут зчинилося серед "друзів"! Усі хочуть самі жити, а мертві нехай собі мовчака в сирій землі лежать, хоч і без догляду. Найбільше обурило письменникових земляків, гадаю, те, що правда воно, моторошна правда.
А мені до шмиги: може, й не вся то наша гадка, але надійний її бік. Бо чого варта нація, що не має ідеї навіть доглянути своїх мертвих, на віщо така нація? Усі ми - будучі мерці, й на певній (високій) стадії розумової культури починаєш це розуміти. З другого боку, все, що відлучилося від України, не шанувало своїх мерців, а натомісць хотіло наробити нових мерців з іще живих у своєму тілі українців.
На брязку вже роковини Голодомору - це ми доглядаємо наших померлих. Один наш нещодавній гетьман не знав, що споруджувати для живих, але принаймні впорядкував два гробовища: голодне й батуринське.
Ще й до того, коло мертвих якось пригадуєш усячину, а позабували-ж майже все для живоття потрібне. Тому поживем і подоглядаєм ті місця, де мертві в нас залягли. А багацько-ж їх - і мертвих, і місць! І не тільки за землю мова, треба й духовне пристановище наготувати. Бо всі там будемо. І кортить мати за собою догляд.