пʼятниця, 25 листопада 2016 р.

Покотиполе

 Якби-ж то ми були садом, де меч стереже й боронить дерево від сокири. Бо "вже-ж і сокира коло кореня дерева лежить." Але ми  поле нічиє, поле при дорозі: хазяї зголошуються, але не з'являються, а хто не схоче, той не вскубне.
Прикотилося покотиполе й посьмішкується з нас:
 От дурне жито  нащо ти вродилося, нащо й вкоренилося! Ще й колосом налилося, ач, до землі гнеться! От таких колосистих найпершими й ріжуть 
 он уже й серп лежить, он уже й женчики йдуть! Ну, бувайте жаті  покотилося я!
Тільки свиснуло по степу, куди вітер віє. Добре покотиполю: в його й голова, й ноги  усе вкупочці, все з собою прихоплене.

Немає коментарів:

Дописати коментар