"Ми йдем вперед, над нами вітер віє, і рідні нам вклоняються жита, від радости аж серце мліє...", — здавалося-б, ну, яких іще марципанів треба, яких квашених огірків з медом? Аж раптом: "За волю смерть нам не страшна!". Отакої! Це-ж означа, що без волі смерть нам не страшна, бо без волі страшне нам життя.
Що-ж, умирання за волю, в певному розумінні, — то зміст життя всякої людини. Треба примудритися й стати пташкою на дереві життя, дереві, що дивом Божим має попароститися з гірчичного зерня в Царстві Небеснім. Тому й ідемо ми вперед. А що вже вітер віє!
Прощаючись, українці кажуть: "Тримаймося — не даваймося!". То наше найзаповітніше. Хтось зайшлий на нашій землі все тримає й нічого не дає. А ми — добре якщо ся тримаєм і ся не даєм. Ми призвичаїлись жити в глухім куті, дивлячись у вічі волі й відчуваючи спиною смерть.
Що-ж, умирання за волю, в певному розумінні, — то зміст життя всякої людини. Треба примудритися й стати пташкою на дереві життя, дереві, що дивом Божим має попароститися з гірчичного зерня в Царстві Небеснім. Тому й ідемо ми вперед. А що вже вітер віє!
Прощаючись, українці кажуть: "Тримаймося — не даваймося!". То наше найзаповітніше. Хтось зайшлий на нашій землі все тримає й нічого не дає. А ми — добре якщо ся тримаєм і ся не даєм. Ми призвичаїлись жити в глухім куті, дивлячись у вічі волі й відчуваючи спиною смерть.
Немає коментарів:
Дописати коментар