Наші краї ніби мертва рука клаптями накраяла, накраяне накришила і й насмоленою дратвою зшила! Укроїла нам України. Не похідними шляхами міряної, не стрижнями вічних річок, не межовими стовпами стародавніх племен наших!
Ті клапті названо чужими словами — область, район, навіть округи "округами" стали. Пупами в тих клаптях зяють міста, звані так, що воно й до вкраїнської душі не промовляє, й язиком українським не вимовляється: Кіровоград, Дніпропетровськ! Що то? Хто то?
Навіть власні наші назви покарлючилися й померхли. Де Луцьке, Хмельницьке? Де з Хмельницького Проскурів? Де Хвастів, Гадяче, Лубні?
Міняючи ймення, змінюємо душу. Так, усім звична стала та коржава душа, не мулько, вмостилися. Й ніде не свербить хирургічне шво в адміністративно-територіяльної потвори небіжчика Франкенштайна. Лежить розстелена мапа України, сидимо, як камінь, на ній ми. Тихо як у вусі...
Ті клапті названо чужими словами — область, район, навіть округи "округами" стали. Пупами в тих клаптях зяють міста, звані так, що воно й до вкраїнської душі не промовляє, й язиком українським не вимовляється: Кіровоград, Дніпропетровськ! Що то? Хто то?
Навіть власні наші назви покарлючилися й померхли. Де Луцьке, Хмельницьке? Де з Хмельницького Проскурів? Де Хвастів, Гадяче, Лубні?
Міняючи ймення, змінюємо душу. Так, усім звична стала та коржава душа, не мулько, вмостилися. Й ніде не свербить хирургічне шво в адміністративно-територіяльної потвори небіжчика Франкенштайна. Лежить розстелена мапа України, сидимо, як камінь, на ній ми. Тихо як у вусі...
Немає коментарів:
Дописати коментар