Наше київське дитинство, таки так, щебетало по московскій (тоді ще не було ані слова реґійон, ані мови реґійонів). Але за поправні кто, што и ґдє (замісць дє) що-найменше брали на кпини. А могли й по писку луснути! Бо крізь ті дірки виглядала принижена рідна мова. Не можна було затуляти ті шпари, щоб було... Щоб було чим дихати.
Немає коментарів:
Дописати коментар