Нартовий спорт

Падає сніг і, як звичайно, пригадується де-що з дитинства. Мама обіцяє купити мені лижви: мовляв, підемо до спортивної крамниці й купимо.
— Е ні, ми там нічого не купимо, бо в спортивній торгують спортивами, а лижви треба придбавати в лижвяній...
Завжди малим я мав слушність — тепер не теє...
А ще є гарне слово — "снігівці", це як-раз приклад того, як захід український уміє породити й пригріти питоме наше слово. І чого це наші спортові журналісти не хочуть на дозвіллі добірно й шляхетно вбратися в слово? Хай не всі спортсмени захочуть бути спортовцями, але-ж слово "спортовий" переможе "спортивне" в будь-якій змажці. Та й слів-же тих — множина всюди-густа!
Колись я нарікав на Миколу Лукаша, закидаючи йому нерозбірну всеїдність у мові. То було немудро. Чоловік просто знав мову, й ухищався тим знаттям щедро поділитися зо своїми неоднодумними одночасниками. Гадаю, що мене тепер, у доброму товаристві Миколи Сулими, можна залічити до приємного кола поміркованих пуристів.
Як-же мало ми тоді знали! А ще менше — могли знати. Тому тепер, на високих верховинах сидячи, спочутливо покивуємо головами в бік чужомовців, що змушені поки що порати первень україномовства, напружено дослухаючись до виразних, але незбагненних його згуків.
Тут, знаєте, крий Боже, ще виникнуть різниці через ріжниці! Не по нашому почута "ломака" починає кривлятися замість битися. Замість лікувать, починають звеселятися дохтури. А чи легко пильно вдивлятися, коли курява? І, кінець-кінцем, що робити з таким становищем: напалювати чи накалять?