Перевірена дурниця

 Ще сказати я можу, як доведеться, а вже коли писати яку дурницю, то ретельно, доскіпливо все перевіряю.

Вартівня

 Мій десятирічний синок Тиміш гуляє з друзями в вартівню. Вони, звісно, взивають її "бльок-постом" — нічого не вдієш: діти війни чи воєнні діти — ховають загиблі слова, озброюються здобичними. Бавляться там годинами. Я в'являю це собі так.

Вартові: — ДоброговечорамизУкраїни.

Подорожні: — О, доброго здоровля! А звідкіля саме?

В: — Та з Калуша.

П: — О, Калуш — місто Евровізії!

В: — Та вже якось Євробачення. А самі звідки будете?

П: — Дак ми тутешні, православні.

В: — Ага, првославні! А якого-ж то патріярхату?

П: — Дак нема в нас патріярхату — тільки що митрополія. Зате-ж митрополитів аж двоє. І то лиш головних.

В: — І вашим, і нашим? Були-б католики, то зразу, попри Рим, просто собі вкраїнці.

П: — Ні, ми за те, щоб усім по сім. Православиє — воно-ж таке.

В: — Ну, то вже їдьте собі.

П: — Нема куди їхати — приїхали, Київ.

Ще одне зрозуміле гасло

 "ДоброговечорамизУкраїни". Без коми, бо ніхто не знав, що там кома. Без окличного знаку, бо великий спокій. Без проміжків між словами, бо ніколиться. "Добривечір", звісно йде прямісінько в словесний мартиролог. Ми з України, звідти прибули? А куди? Здається, воюємо все на своїй землі. Й коли відвойовуєм, то ніби чуже, а самі будемо з України? Отої маленької, що Москва готова, нехай так, віддати Польщі?

"З надвечір'я визирає ніч.

Виповнився, визрів ярий обрій.

Не колишеться.

Не мріє.

Не струмить...

— Добрий вечір!

— Доброго здоров'я!"

Се їм пороблено

 Дуже істотна частина нашої молоди не уявляє собі молодечих житків без смашої та поживної їм московської лайки. Нема нічогісінько запального, духовитого, аж духовного без тої гнилої вражої заправи. Гикнеш-крикнеш — і глибокі склепіння відповідають тобі стокротно. В цьому розумінні маємо перед собою правдивих молодих антиподів: пекучі язики тянуться, злизуються-сплітаються з язиками полум'яними найспіднішими. А за язиком поринає й голова, й серце. Тільки ступні прилипли до сьвятої землі.

Чи воно через вибір мови отаке їм пороблено?

Словесний мартиролог

 Дуже багато наших слів по мученицькому загибає на цій війні. А на їхнє місце героями приходять слова московські. Чи скаже ще хто колись "Озів", "Озівське море"? Чи вже тепера гріх буде?

У господі сильного

 "... як може хто увійти в господу сильного, та пожакувати надоби його, хиба що звяже перше сильного, й тодї пожакує господу його?" (Мт. 12:29). От вони вже в нашій господі й жакують, до кінця не зв'язавши сильного. Гадають, що можуть: зв'язати руки, зав'язати очі, розстріляти слабкого, закопати живого. А слабкий оце показує себе дужим. А вони з господи не вилізають, хоч і сильний тут, коло своїх надобів. Якою силою, Господи, нам їх повиганяти у власне їхнє, розділене в собі царство, що так розхряпнем і стоїть, виглядаючи з наскоку своїх розбійників?

Як доведеться

 Без суржика, диви, по вкраїнських соціяльних мережах уже не продаси нічого, він — так як якась знаменита присмака на кшталт поливки "Гайнц" із червоних баклажанів: такий упізнаваний, особливий смак, що хоч картон поливай — усе ззісться. Коли нерідномовний сьвіт привертає уваги до своєї приватньої публічности невинними "котиками", то вже тії рідномовні мусять що-разу ліпити "котІкІв, єслі шо".