І мов той гуррикан ширококрилий я мчу

 Борвій здавався такою малою цяточкою — ну, просто чорною порошиною! А тепер знати, що гураґан. Так і писати треба: "гураґан". Тільки нема вже коли писати — встигай лиш сьвітлити самки на тлі танцюристого буревію. Сьвітлини на згадку про картини тихого життя. Клацай, поки чуть! Бо зараз як дасть шурубура — от буде весело! Дасть хуртуна по хвортуні. Та й хай — недужа була хвортуна! "Наша хвортуна часто нездужає від нашого-ж таки надміру."

Сухоліття

 Цього літа моря не буде — ми в степу. І степ такий гарячий, що вже сиві волики ратички попекли. Не буде соли — чумаки чимчикують і аж підскакують.
— Уже мені не до соли, як заграли не басолі! — розляглася пісня.
Розляглася й лежить, бо дуже вже спека. Аж чаєнята поварила-попекла — сама, без чумаків.
Оце таке літо. А які будуть жнива? Що возами возитимем? Чим наїмося восени? А сини потім — чим?

Уже говорив

 У хаті вже було так намовчано, що промовець не знав, що й сказать. Сів при столі й почав дерти його пером. Але в хаті вже так нашаруділи, такий нетерпій, що не чутно й що пишеться.
— Каганця йому! (Бо вже смеркло).
Але в хаті вже так навитріщалися, що й сьвітла не бачить ніхто. А воно тепленько, як цуценя, лиже на покуті образок. Ну що тут скажеш? ВІН уже говорив.

Беручи під розвагу

 Сам перший визнаю, що людей треба тішити, бавити, звеселяти, що без того тепер не можна. Але-ж треба потроху й розважати! Спершу розмовою розважати, розганяти тугу в знедолених вічним реготом глухих слухачів і сліпих глядачів. А далі вже тихцем і на шальках розважати, й у думках, і над справою. Бо голова від нестримного гогокання може лопнути, як та лямпа.
І вже, задається, як та бомба, лопла. Бо щось ісмеркло дочасно. Тільки пару від шепоту знати, та й то більше взимку, а не тепер.
Та що та лямпа! Уже, власне, й усі шклянки полопалися — нічим і сьміху запить. І не одне шепоче собі поетовими словами: "В самотині я зостаюся розважать-гадати..." Ну, то хай хоч у самотині.

За підучування

 Дуже пишається "Кафедра мовної підготовки" — просто як троянда в саду, така червона-червона. Тепер їй можна буде инколи — так, бавлячись, не навсправжки — кокетно рекомендуватися "катедрою". А от риторичне питання: чи знає катедра мовної підготовки, що в українській мові "підготовки" нема — не то мовної, ба й ніякої?
Тю! Як то нема? А як-же готувати людей?
Дак до чого готувати — щоб заговорили? Як-що вчиттям готують говорити рідною мовою трохи поправніше, ніж звичайно, то воно зветься "підучування". От підучать і не так соромно буде знімати чи здіймати мову.
"Підучування" — не вчене слово. Бо вченого підучувати не треба: не вчи орла літати, а рибу плавати. Але-ж у нас катедра! Ну, тоді випадає якогось пороху винайти. Але цур — тільки не "підготовка"!  І щоб не договоритись до синього пороху.

Єдино

 Я вкраїнської мови не вигадую, а тільки пригадую й нагадую.

За безпорадність

 Як-би ви порадили молодого перекладарчука чи перекладарчучку, що-б дали на розум? "Не бреши"? "Стою я у мріях непевних…" І нездійсненних.