Знай своє

 Кажуть, за СССР  хтось у Білорущині  виголосив ювілейну промову литвинською мовою. Був там українець Хрущів. Він на теє премудро завважив: "Чем раньше мы заговорим по-русски, тем быстрее построим коммунизм". От! А казали, був невчений, темний. Еге-ж, у присмерк часу заглядав, у самісіньку темінь. І бачив там, незрячий, Вавилонську вежу — можна сказати, комунізм. Через багатомов'я не докінчили, а тут — русскій языкъ. Знов починати можна. І, як у природніх мовців ведеться, починати з говорильні.

А хто не хоче комунізму, той своє знай...

Універсальна концепція гнучоїдства

 Дуже гарне слово знайшлося в ангелянській мові — flexitarian. Варте воно уваги тутешніх православних. Подумайте: в нас пів року пости (от і тепер Петрівка-голодівка), а потім знов м'ясниці. Що ми їмо й коли — тільки календар зна. І то не всякий, а хіба тутешній православний. І як пояснити нетутешнім чи неправославним, як це ми так харчимося? І тут, наче з гурту танцюристів ансамблю Вірського чи Верьовчиного гопки вискакує flexitarian. Це по нашому, надісь, буде гнучоїд. Їм, бач, усячину, т'але з поважних буду.

І те гнучоїдство можна значінням поширити на багато що. Багацько в нас кругом гнучоїдства. Й воно тепер може підставно запевняти всяких вередіїв, що й з його не всеїд, а таки флексітар'янець.

Знатурення вдачі

 Чого-б то Буковський, такої відвертої, крутої вдачі поет, бувши Гайнріхом-Карлом назвався Генрі-Чарльзом? Та він мав одверто та круто крикнути на всю Гамерику: "Я Гайнріх-Карл, мопсики-чарлики! Затямте та вчіться вимовляти!"
Се тільки цьвіть, а ягідок пождіть: Чарлик Буковський мав кота! Такий запеклий, нещадний гайдамака мусів-би зжерти кота, а він його годував. Сам, бувало, недоп'є, а котові дасть.
Ні, хоч-би що кажіть, а щоб бути романтиком самого алкоголізму не досить. А вже курити, то й дитина подужає. Лайка — не бійка. Зводити дівчат, туманити молодиць? Ну, то ти сам собі ворог. Хіба воно поетично? Аж зневіра бере...

Найшовсь таки якийсь проява, якийсь дурний оригінал

 Хто читав "Капітанові Ґрантові діти"? Ануте, озовіться! А не в московськім перекладі? А "Les Enfants du capitaine Grant"? Та жартую вже, жартую!

Пригадуєте, чим закінчується роман? Дивак Паґанель, видатний французький землеписець, змушений лишитися в Шотляндії й ледве що жениться, такий він собі бридкий. А чому? А тому, бач, що в новозеляндськім полоні його татуювали всього — яка гостра прикрість, який невибавний сором!
Тепер за таких обставин Паґанель утік-би й з-під шотлянського вінця. Адже з його був превеликий ориґінал. А що за наших часів може бути ориґінального в каторжно татуйованій шкурі?!

Баранячий ріг

 Говорить (та й мислить!) так, що тільки редаґувати. А проте виголошує все гучно, на віки — ніби регочеться й нахваляється під мурами мандрований ерихонський ріг. Баранячий ріг.

Підпускаючи европейця

 Информаційні війни наші як назвати, як-що спроста? Нам підпускають москаля. І той підпущений дума, що підманить "хахла", бо так його, бач, пан запевнив. Ну, це ще хтозна, але один клипень таки єсть. Україна вже Европа, то европеєць і підсипається як до свого: "Дамося, — каже, — куме, одне одному піддуритися трохи. Заробим обидва, хіба той, що ловкіше налигає, і заробить більш."
Ми ніби киваєм, бо европейці, а самі собі думаєм: "Е, ні!" Це як припрошують у бридж гуляти, а мужик не скаже, а тільки собі зміркує: "Спасибі, я вже в камері ув "очко" грав!"
Й отакі ми від тої війни европейці: трохи камерні.

Грізна терпимість

 Громадянинові повинно навчитися терпіти толерантність. Бо суспільство й толерантність свою виявляє грізно, жорстоко клацаючи ніби залізними, незламними зубами. Незламними, поки не повибивають.