Станівка валюта

 Пересічна заробітна плата в Будапешті — 1000 еврів. Пересічні ціни, навіть як-що принципіяльно не платити комірного та живитися автотрофно, — на тисячу еврів гавкають, а там і куснути можуть.
Але я ні в чому не сумніваюся, адже-ж і в Київі люде якось на 100 долярів живуть — просто валюта иньша: в них — нулясті форинти, а в нас — тверда гривня. 

Мовно-стилістишні поради

 Ось ну спробуймо уявити собі мовно-стилістишне! Уявили? Бачу, що всі! А я от скільки не пнувся, не напинався, не надимався — мало не репнув, а уявити собі мовно-стилістишного так і не зміг. А воно-ж існує! І обділяє мовно-стилістишними порадами.
І отут починається справжність, дана нам у відчуттях. Бо хто дає мовно-стилістишні поради, сам неминуче наражається на... мовно-стилістишні поради. І відчуває, як то воно болізно интеліґентній людині з довідкою про те, що вона колись загубила дипльома, на свої шкурі пригріти змію лінґвістичного канчука.
Стривайте, скаже хтось, ті поради, не про Вас, шановний, а про темний наш народ! От погляньте лишень: він насипає суржикової полови свиням і матюкається, навіть не вважаючи на те, що суржик і матюки — то найтонші скальпелі культурного гумору та сатири: бойовий суржик і бойовий матючок. А вони по бойовому суржикують і матюкаються, а ніхто не сьміється навіть на кутні, тільки самі.
Так, темний народ, скільки на його не важ, на мовно-стилістишні поради не вдаря. Я достатньо мовно-стилістишно висловився?

З перчиком

 Ми маєм родзинки як ласощі, родзинки — дуже смашні лагоминки. Але для вживання в непрямому значінні їх виколупали з московської булки, бо тільки там можна знайти "изюминку". Українця знахідка родзинки в паляниці навряд чи так уразила-б.
Коли наші земляки вставляють до рота "родзинку" — то щире лукавство: просто вони не хочуть їсти "перчика". А мова їхня без власного живчика.
То вип'ємо-ж сьвятково за те, щоб красна мова була й з перчиком, і з живчиком!

Коротка рідна мова

 Найсуворіший закон на вкраїнського перекладника — то закон ощадности в мовних засобах. Ми всі полюбляємо запевняти людство, що вкраїнська мова довга, як мотузка. Насправді-ж вона може бути й коротка, як завсігди буває мова народня. Але тоді стає схожа на зашморг і наші фахівці бояться втратити місце на відтяжний маневр. Швидше-б сказати, бояться, що рідне вдавить.

Історичний поділ

 Я, слов'янин-хлібороб, ніби вперше в Угорщині, але-ж був тут завсігди. Таке має відчуття, тільки озираюсь і думаю: де моя земля та рід, на чому та з ким негайно починати робити хліб? На озимі час! Тра посилати вістовця до Трипілля, в столицю, хай старші розкажуть!
А кочовик-угорець тут уже понад тисячу літ, знає звідки їхав, пам'ятає як, але озирається: де мої змінні коні, де жінки й шатра, де мої незліченні діти замішалися серед худібки? І де сам товар — що тут пасти? Тра посилати гінця на Урал, хай нагадають!

В сім'ї великій

 Українські угорці не бажають вивчати вкраїнської мови: навіщо, коли з кожного куточка привітно потеленькує рідна гутірка? Привезена ще з Уралу, вона через тисячоліття ще ніколи не зрадила. А вже мелодійна, а вже милозвучна! Коли таку мову знаєш, ні — коли таку мову носиш, якої ще може закортіть?! Не треба плахти, бо й в запасці гарно.

А угорської мови хто не розуміє, хто не тямить сказати? Хіба якийсь геть уже темний европеєць, недопечений. Тож, братове-вкраїнці, вчімся й ми угорської мови! Тоді зможем спочутливо послухать переказів та пісень за Magna Hungaria, Nagy-Magyarország.
Ми приперті до Европи одним великим народом і знаємо його мову, плачемо над його київськими билинами й піснями про війну. Але-ж і з европейського боку наш тин підпирають самі великі народи, малих там просто нема! Вивчаймо їхні мови, знаймо їхні міти! А свою мову маймо при собі для власних містерійних потреб.

Кисле слово

 Наші мовознавці (зразу слідком за московськими) довели, що на всім відомий харч треба казати "йогурт". Ну, довели собі й довели — нашим людям не першина: треба казати "йогурт", а вони кажуть "йогурт".
Але віддаймо честь нашим шановним "латинникам" і дізнаймося, чого це вони здумали морочити народні вуста. А от з'ясували, що в турецькім слові "yoğurt" наголос теперки припадає на другий (останній) склад. Вільним українцям повинно позичати чужі слова з належним наголосом — хто-ж проти такого опинатиметься! Скільки вже ми намучилися з тими черезмосковськими запозиченнями — гей, Одарко, годі, буде!
Але чи справді yoğurt привезели наші козаки з полону, як тую каву? Чи ми бува не запозичили слова в ангелян, читаючи їхні назви на новому крамі? Yogurt має наголос на складі першому. А це тому, що ангеляни запозичили слово тоді, коли він (наголос) іще там сидів. А турецьке "ğ" просто як змогли прочитали — написано-ж, що "ґ"!
Як звучить по турецькому теє слово? "Йоурт"! То, може, так і запозичимо?
Стривайте, а що воно таке? Чи-ж не кисляк? Чим воно від кисляка відрізняється? Ах, підродом молошнокислих бактерій?! То вже занадто, кисляк на бактерії не вдаря — кисне собі й кисне. А розрізняється за наличками — вони на лиці.