Хвилозоп завсіди дума про смерть, а обиватель тільки тоді, як костуром постука вона в віконницю. Теперки кожен український хвилозоп ще й собі обиватель, бо не на думку спала, а прийшла та грюкнула. А всякий обиватель уже й сам хвилозоп, бо так багато тої смерти, що рад-не-рад, а замислишся.
І багато чуємо: безглузда смерть. Одно, що тепер безглуздих смертей зовсім нема, бо кожна кладеться на вівтар отчизни й на карб ворогові, а друге, що безглузда смерть може бути тільки, якби не було життя. Як на життя не сіялося, то й смерть не зійде, тоді смерть — ніщо, неплідний материк.
І тривожно загадаєшсь: то чи було життя? Хвилозоп сумнівається, а обиватель таки хоче вірити.
Немає коментарів:
Дописати коментар