Мова не застаріває за сто років, навіть і тепер це мало-б бути так. Для мови то занадто скоро, вона-ж бо має злучити 3-4 покоління, а це як-раз і буде років так сто спільного життя. Наші теперішні покоління аж три мові держить і втримати не може.
Отже мова за одного нашого життя не встигає старітися — то вже просто ми мовно "молодшаємо", щоб не сказати "дитиніємо": прокидаємося одного життьового ранку й починаємо белькотати, булькати, куркати, як ті переяславські гиндики. А батьки — що батьки? — єдину дитину мають, чи доведеться ще другу поколихати. То вже вони собі зворушено, мовчечки слухають. І спитуються якось забалакувати до дитини по дитинячому. Вже їхня власна мова, диви, застаріла.
А дідова-бабина, а прадідівська? Дуже вже коротшає мовний вік: не всиг і оком скліпнути, а вже ти сам не знати що лепечеш і плещеш. А ще-ж і ста років не спливло, відколи заговорив.
Немає коментарів:
Дописати коментар