Наше любе тостувальне "будьмо!" набирає вищих, буттьових обертонів: геть запанувала простацька впевненість, далека, що-правда, від українського ґрунту, що буцім то є заклик до буття. Аж ніяково розчаровувати товариство, вчено, сухо пояснюючи, що то просто скорочене "будьмо здорові!". Скоротилося, бач, бо дуже вже вихилити нетерпій.
Ну, хто тепер дума за теє здоровля? Живий — і слава Богу, будьмо ще! Бо ракета не видно як прилетить. Колись у моїм щасливім, бо невиннім, дитинстві ракета пов'язувалася тільки з космосом. Хоч держава моя тодішня мала безліч инакших ракет, але про те вже мовчи, язичку, кашки дам! От ми дожидали ракети, щоб сісти й летіти вже собі в космос мерщій. А тут вона сама приліта й сіда. З космосу таки приліта, але сіда вже на землю остаточно. Коли-ж саме кортить іще побуть. То-ж будьмо!
Немає коментарів:
Дописати коментар