Прикметно, що війна нікогісінько не одухотворює. Духовність — то як здоровий життьовий лад: доводиться на що-день пильнувати свого стану, звичайного, поміркованого, помірного пожиття. Й отак, хто йде таким трибом, то вже сподівається згромадити сили на якусь велику для здоровля випробу.
А тут тебе, такого здорового, викоханого, виплеканого, починають шматувати. І що там теє здоровля? Тільки дивується воно, як устигне, з такої смертної, вбивчої сили. Не помічні ні ладан, ні олій. Ладан добрий там, де ще лагодом, де дихати дають. Олій добрий мастити, трохи гоїти, а тут треба мертвущої води, щоб хоч те грішнеє тіло до-купи стулити. І молитви, ті питання до Бога, всі геть забуваються. Стоїш перед Ним і забув, що хотів просить.
А тим часом видно, як гуляє Дух. Так само безпорадно можна спостерігати бурхливий вітер, водяні стовпи, землетруси, вибух вулкана. Не душі-ж, каганці, розпалили той пекельний вогонь! Не дихання-ж, повівання, вивалило в сьвіт цю руїну!
Немає коментарів:
Дописати коментар