32-е серпня

 Узавтра до школи не піду. Скільки-ж можна вчитися? Візьму серпа й піду жати — хай буде серпень.

Баньки на дровах

 "Баньки на дровах" та ще й "з басейном" — сутий сюрреалізм. Спасибі, звичайно, що повернули нашій "баньці" питоме пом'якшення — бо московскі "банки" вже нав'язли на зубах, і, до речи, неясно було, де шкляне сховище, а де панцероване, де грошовиті банки, а де прозірні баньки.
Тепер усе зрозуміло, одно не гаразд: важко уявити баньку, поставлену на дрова, та ще й таку, що вміщає цілий басейн. Хай то гіпербола, й цілий басейн не влізе, але нащо на дровах вода? Їм-же колись горіти, як українському серцю палати?!
А може баньки на сирих розгорених дровах булькотять од першого жару? То чого тим хвалитися? Добрі дрова не спузиріють...

Їстівні припаси

 На крамниці напис — "Продукти". Подайте мені надію, що то — харчі! Вже й накепкувалися люде з "продуктів харчування": мовляв, харчування — то чин, і що-ж ним чиниться, що продукується? Який плід, який продукт?

Звідки взялися ті продукти: вироби, витвори, виплоди? Й до чого тут ісхована за вивіскою харчовина? Колись були "С'естные продукты" (так і писалося певний час), по нашому вони віддавалися як "Харчі". Занадто просто, не по вченому, не по матеріялістичному! Не чути виробничої поезії, поезії виробництва!
Тому — "Продукти". І мінімалізм, і абстакційонізм. Як мало буде їсти, чи й зовсім нічого, то що-ж? То-ж тільки продукти, невідомого походження й призначення... Не дай Боже!

Де-що з статистики

 Шило в мішку не втаїться: найважча в сьвіті мова — вкраїнська наша. Самі вкраїнці не вміють тою мовою й мішечного шила загострити, тому нікому не радять до неї й близько підступатися, а найпоперідь — самим собі. Застерігають діти, цуплять за поли онуки: не руш!
Найлегша мова в сьвіті — московська. Там тих носіїв і шило голить, те саме шило, з мішка. Така вона проста й до людей привітна, що не хочуть московці до чужого й братися, натомісь припрошають до своєї всякого охочого: призволяйтесь, людоньки! Й дурного-неохочого не обнесуть: нагодують його, такого проханого, до нехочу.

Прахтичний курс українознавства

 Де наше славне вкраїнознавство? Поховалося по книжках? По енцикльопедіях? А як воно туди потрапило? Чи наснажена від його людність? Як і де дозріває воно до теоретичного зерна? Й куди винасінюється?
Дозвольте замельдувати: вкраїнознавство доконечно відмовилося від будь-якого теоретичного курсу, воно взяло прахтичний курс. Українознавство ледве виходить із народу й одразу сторожко ховається за його спину. Містерії вкраїнознавства нашими часами майже переважно заховуються в традиції хатнього бенькетування. Парадоксальним чином ті містерії розкриваються не в сакральних оргіях для втаємничених, а в майже прилюдних иніціяціях, особливо, як-що таких заходів, вживано про чужинців, перспективних, сказати-б, українолюбців. А, як відомо, щоб полюбити Україну, треба знати її.
Чи ви відвідували колись гульню в містечкового голови на честь чужоземної делеґації? Ото вже жива енцикльопедія, говорюча! От де щире слово, от де щира правда й щира цехова наука, от де сіль і перець народнього звичаю! Коли я був при такій нагоді в-останнє, скажу відверто, нічого з рідних ритуалів уже не впізнав і, що найприкріше, нічому вже не повірив.
Mea culpa, mea maxima culpa! Тьху ти! Каюсь, людоньки! Далекий я від народу! А причина одна, а причина проста: вже не можу я стільки випити.

За неправість

 Я кругом неправий. І мушу нещадно понавкруги себе обгризати неправоту. Я її хапаю, кусаю, дрібню, товчу, ковтаю, а мені звідусіль простягають і підсувають нові скиби й кавалки скоропадливі праведницькі руки. Тисне мене власна моя неправда. І я вже, зціпивши зуби, тільки мну й колупаю її.

Наші університети

 Я довго й старанно вчився, але так і не навчився пити. Не довелося мені й пити з людьми, що пити навчилися. Вони прикро налягали на знадоби до тої науки, але таки і не вивчилися. Але штука не пити далеко вища за штуку пити. І тепер усім нам, вилученим за неуспішність із школи пиття, доведеться вступати до університету поздержливости.