Перепал чи недопал

 Химородники. Слово зникло, а ремество — ні. Наука нас тішить своїми здобутками, але ще більше — спантеличує своїми нелагодами. Добрий розум тут великим дивом не дивує, бо гаразд знає, що теперішні вчені — то булі чаклії.
Химородники вже виходили з широкої печери на сьвіт Божий, коли-ж раптом християнство змусило їх гулькнути до вузенького проходу, де просьвіток поступу в тумані будуччини.
Отак і чаклують собі: юрма де-далі напомповується власними вигадками. Чого-ж це майже всі вони плохенькі й марненькі? Можемо сьміло виснувати, що такі самі побільше були їхні передступники з печерної темряви часу. Або там був химородникам на вогнищах перепал або тут їм на курищах недопал.

Завіса падає, заслона зноситься

 Таке коїться, що-дня собі нагадуєш: біснування, казіння — не конче кінець духовного життя, то може бути й початок. Проте ця увага стосується тільки до особистого сказу, не до гуртового.

Хосенні ідійоти

 Мудрі люде мають ретельно вдавати, що корисні ідійоти зовсім не придуркуваті, а суть ідійоти в первісному суспільному розумінні сього слова. Бо ті ідійоти, як гаразд знають мудрі люде, спожиточні для людей іще мудріших.

От що сталося

 От ягнята брели купою, та й десь розминулися з Пастирем, не побачили хрещатої Його ґирлиґи. Так десь безбаш і підросли. І всі виявилися баранами.
Куди-ж їм тепер? Хто до них пристане? А вони до кого? Переспінули вже. Апостасія. Отака їм пригода пригодилася.

Пропала ящірка

 Уживані речі... Чи хто ще пам'ятає, як їх називали з повагою — комісійні товари? Була в тому разом і спокуса небаченого багатого життя, й відраза до його, багатого, й підозра скорої руїни для кожного, хто забагне статків: пан допанувався, що й очкур урвався. Мара розкуркулення...
А тепер уживана річ — ніби порожня шкура з викуреної душі. Але щось таке всередині заховалося — ніби відтиск передпотопової ящірки на вивороті.

Єднанка

 Уявімо собі, що Адам на власні очі бачить, як Каїн мордує Авеля. Дивиться й молиться про замирення всякого розбрату. Не хапає голоблі, хоч розборонить, а злітає духом над місцем злочину, як над бойовищем двох несил.
До його біжать сусіде, кричать:
— Пробі! Що це діється? Навіженого від безборонного відженіть!
А він:
— Батько всім потрібен, батько всіх любить!
Уявили? Гріх і уявлять...

Лікарська причта

 Був собі лікар та ще й головний. Поступовець, хоч і психіятр. Щирий новатор, щастя фундатор надумав новим звичаєм лікарні волі дати: відтепер він рівний серед лікарів. Походив-походив рівним, коли-ж і так не гаразд. Почав удавати медбрата, далі санітара: спостерігати, заглиблюватися в саму гущу причинного життя.
Удовольнило, але не до кінця вдовольнило: тоді лікар став ніби один із пацієнтів. У громадському колі, на суспільному полі. Добре, але щось він сумливий, хоч і сумлінний. Якийсь осамотнілий.
Іще новішим звичаєм уся шпитальна громада обернулася на брацтво персоналу. І зостався той головний головним і єдиним хорим. Тепер він курований від вільної комунії, що в тій уже божевільні.