За посьвідчення

 Гарно в нас документи називаються, держава придумала — "посвідчення"! Хтось иньший, може, й обурився-б, мовляв, чому не "посвідка"? Та ви що, яка ще там посьвідка? Зникає вся краса бюрократичного ідеалу, втілена в етальонному "удостовєрєнії".
А в чому-ж, спитає котрий напришкуватий, отой ідеал бюрократичний? Відповідаю: в процесуальності. Для вас посьвідка — малопотрібний документ, аби не загубити. Але посьвідчення особи — то процес доживотній. Ти подаєш... Ні, стій! Ти пред'являєш — о!, картку з написом "посвідчення" й доводиш державі, що процес трива.
Ніколи не можна до кінця бути певним. Це й нерозумно — людина-ж повсякчас-годину змінюється.
І навіть по смерті лишається сумнів — а хто то ходив?