Ти — суддя. Ти суддя правдивий, се-б-то не европейський раб закону, а ангелянський законний творець. Ти маєш гарну мантію й перуку, навіть шапку якусь, ти й назвати її не знаєш, а подумки звеш "мономаха".
Зима. Ти по слизькому баскою трійкою, шалено спізнюючись, ледве долетів до суду. Нині тобі виведуть тлумище винуватців, доля кожного завмиратиме в твоїх чесних, але цупких руках. Ти знаєш назгад кожну сторіночку кожної справи, кожну сторіночку самого людського життя. Ти мудрий і дужий, але ти спізнюєшся.
Ось і дубові двері старого, поважного в похилій красі суду. Ти добуваєшся, але двері глухі й міцні, як брили. Однак за ними чути гомін публіки й карбовані уваги судової справи. Хтось уже судить — і як-же сьміє, хто пустив?! Ти маєш засудити, ти й тільки ти сидітимеш там із покритою головою!
На вулиці ні душі, ти що-сили гатиш у двері своєю почесною палицею. Чи то віко труни замкнене знадвору? Чи тяжка ковдра закрила сьвіт?
Не дай, Боже, сказитися, судячи вві сні.
Зима. Ти по слизькому баскою трійкою, шалено спізнюючись, ледве долетів до суду. Нині тобі виведуть тлумище винуватців, доля кожного завмиратиме в твоїх чесних, але цупких руках. Ти знаєш назгад кожну сторіночку кожної справи, кожну сторіночку самого людського життя. Ти мудрий і дужий, але ти спізнюєшся.
Ось і дубові двері старого, поважного в похилій красі суду. Ти добуваєшся, але двері глухі й міцні, як брили. Однак за ними чути гомін публіки й карбовані уваги судової справи. Хтось уже судить — і як-же сьміє, хто пустив?! Ти маєш засудити, ти й тільки ти сидітимеш там із покритою головою!
На вулиці ні душі, ти що-сили гатиш у двері своєю почесною палицею. Чи то віко труни замкнене знадвору? Чи тяжка ковдра закрила сьвіт?
Не дай, Боже, сказитися, судячи вві сні.
Немає коментарів:
Дописати коментар