четвер, 8 грудня 2016 р.

З вершин до низин

 Українським землеписцям-географам треба взяти на замітку той простий, явнісінький факт, що найвищий український вершок  зовсім не Говерля. Найвища точка України  Київ. Точка та метафізично пласка, властиво, то така духовна полонина.
Відповідно, найвищий здобуток українського життя, хоч-би якого мізерного на позір,  видертися на ту високість, жити там і вижити. Як-що ти киянин душею й фізичним своїм тілом, то, дотривавши до п'ятдесяти років, можеш уже майже напевно знати, як і якою порою ти приблизно помреш.
Загинеш ти взимку, а в нас зима пів року, зима  це коли слизько. Взимку київські люде живуть, як безкрилі мухи на предметовому шклі. Так живуть на самому Печерську, так само й на тих околицях, що ніколи не мали й не матимуть у киян ніякої назви.
На льодовому плато не помагають утриматися на поверсі жадні альпенштоки чи пак київенштоки з загостреною залізною заківкою. Не помагає ніяке аматорство на гірський спорт і жадний скелелазний лаштунок. Немає й патинків таких, щоб зачепилися своїми шпичаками за вилощену київську землю, за її викладені кахлями пішоходи й гладесенький асфальт її нескінченних узвозів.
Отже загибіль чигає на кожного старшого в передчасних сутінках короткого дня. Згуба від якоїсь мужньої травми, наприклад, відлому голови. Тільки вітер свисне хижо й пожене ту голову кудись у прірву низовинної України. У кватирі похмуро промовчить знищена радівоточка. А могла-б, як колись, і перестерегти: "ожеледь, на дорогах ожеледиця."
Київська смерть 
 горда та рання...

Немає коментарів:

Дописати коментар