За Набокова

 І в Україні не буваючи, а до діла сказав Набоков, що "наші перекладники з ангелянської — то віслюки просьвіти."

За життя

 Я мав корисну нагоду вчитися з Петром Таращуком. Уже студентом він добре знав, що трудитиметься перекладами з красного письменства. Навіть у військових таборах, як пригадую, мав повну пазуху роботи: з одного боку під гімнастівкою тримав грубезного словника, а на серці випинався переложуваний першотвір із стосиком паперу.
Скажу без пересади, вже навздогін тим літам, що Петро відчутно вплинув на моє вкраїнське наростання. Якось він дав мені почитати свій переклад, де було слово "поренча".
— Петре, таж це слово — вже мертве! — кажу безжурно.
— Уживай його й буде живе! — одказав Петро.
Отак і животію, на того верстівника правуючи.
Продуктивні мовці мають щастя в мовленому слові повертати до життя самий дух мови нашої. Не нехтуймо того! Один виринає, другий потопає; і часом саме потопельника треба кропити живущою водою, а виринальникові дати на дні лежати, й бульки не пускати!

За майбутнє

Хто в теперішньому часі має діти, той у майбутньому матиме будуччину.
Хто має дітей багато, матиме "плідну будущину".

За нашу пісню й нашу думу

 Іван Бунин, наслухавшись наших пісень, пише, що народ наш "...висьпівував церковним ладом, як і має сьпівати той, чиє народження, труд, любов, сім'я, старощі й смерть - ніби служіння..."
Ніби так. Принаймні — було...
У висьпівуванні вкраїнських пісень, як і в смакові вареників, для багатьох — ховається передмур'я всього вкраїнства, тримається там, де, словами Володимировими Самійленковими,

"Ще живе Україна, не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патрійоти."

Тепер можна, сумовито бавлячись, сказати: "у chat'ах" — он де лежать патрійоти!
Їй-право, тепера все заховується й криється в звуках: десь шасне, шелесне, шубовсне наше слово, слово народу, "що не відрізняє землі від неба".

За хуторянство

 Треба погодитися з Кулішем у тому, що добірне зерно в нас було хутірне. Ідеал українця — певно-ж, хуторянин. Тягнешся до гідного життя — й ненароком осаджуєш хутора.
Місто й навіть село — занадто великі для духовнощів.
Хоча церква — в селі й навіть у місті.

За шараварництво

 Не доберу, чого це всі так напускаються на шараварництво? Нам, крім шараварництва, нічим осолитися. Хіба копаним м'ячем у душу дістанеш.
Наша вічність може бути тільки жива й природня — яко мед, яко вино, яко зерно завмерле.
І будемо ми, як те осолене сало, — тимчасово вічні. Поки не ззідять.

За интелектуалів та интеліґентів

 За себе я вже віддавна знаю, що не интелектуал. Мав доволі часу й доклав доволі зусиль, щоб навіч переконатися: я — то не воно.
З интеліґентів виходжу радісно й безжурно, недовго й побув, — бо-ж интеліґентність постала  свого часу на те, щоб ув осьвічених колах заступити побожність (а значця й щастя). 
Православний не стане за интеліґента, бо не випадає кряжити за двома панами.
Оте "ин-" до того несе в собі дошкульну окремішність і відрубність. Тому правдивий ин-телектуал і ин-теліґент, иньший, инакший, ин'який, иншакий — завсіди саменький і од-ин-окий.
Божість відступається.
Тому тепер люде розуміють осьвіту не як осьвічування, а як умовний вишкіл, що передує висьвяченню в навчені; не як наповнювання, а як порожній панцер лицарії.
Захист місця, де нічого не росте й ніхто не ходить.
А простоволосим дурнем тяжко бути: треба шолома й заборола.