І сьмішки, і лестки

Людина може ходити згорблено, чи сідіти кузьком, пускати очі в землю, а то в ній гріється, точиться внутрішня робота. Навіть бранець на прогулянні було працює, аж двигтить. А теперішній сьвіт усім волю дав до творчости: нема чого в себе бгати й там ховати, зразу покажи! І люде мусять творити, бо тягнуть-же за руку, за очі, за язика. Вдавання любомудрия: де просто мудрий став-би, зажурився, на кий похилився, любо мудрий як стій сідає писати, навіть і шапки не знявши перед покутям. Цілі паланки та полки живих самовидців і спостерігачів натури, що дикої, що культурної людської, знай собі сьвітлять, фільмують на лихо — вдають досліди та спостержливість. А сьвіт каже: "От і добре! Матюшо, катай «Гуси»!" Кожне вчить, нічого не вчившись. І нехай собі, кажуть, як кортить, то й Бог простить. За теперішніми сократами ніхто не ходить купою на пісочку посидіти, розумного слова послухати — тут базар, а не що. Не акторське вдавання, а вдавання акторства скрізь — може кому й не треба, а от без чарки цілуватись лізе. А горбатої внутрішньої роботи, тої, що тільки в собі, ніде нема. Бо як була-б, то були-б і вироби, а не "знову щебетаннячко, і сьмішки, і лестки, і прикиди".