Ото мандрує неґоціянт: місяць на небі, зіроньки сюять, тихо по морю човен пливає. Чого йому бракує, такому по всяк день далекому від берегів людського життя? Чи керми? Ні, керму має в руці, просто мертва штиля. Він тоді мацає порожню калитку й знімає тужливу пісню на все море.
От так і я: ніколи не тужив за працею, бо не встигав скучити. Гроші скінчалися перше, і я знову біг до праці наймитувати. Коли це ми, вкраїнці, зідхали чи плакали за хазяїном? Але прийшло моє до мене: так довго праці не було, що забажалося в Петрівку мерзлого. І саме в Петрівку воно сталося, серік, як пригадую. А потім якось перекортіло. Праця? А що воно таке? Гроші зате добре пригадую, бо їх усюди правлять, то й нагадають було. От і скучив за грошима. Як колись Антоненко-Давидович за літерою "ґ". Він, бач, хоче "ґ", а йому всі лиш "ге" та "ге". Ще й брешуть, що нема за чим тужити.
Немає коментарів:
Дописати коментар