Під коморою

Ото як дізнаюся, що якесь окреме слово з простих вигадав хтось із нашої культурної кляси, зразу зазорливо зазираю до словника: чи не було в народу на ту річ іще простішого слова? Здебільша виявляється, що було та ще й кілька, а не одно. Це навіть за тої доби, коли письменні люде добряче знали мову й, скоро-но поринали в неписьменне море, починали щасливо нею захлинатися, але на спід не потопали.

А теперки культурна кляса мала-б обмежити себе на сторожуванні коло словесної комори, а не хапатися до порядкування в ній. Бо все те де-далі, то все більш нагадує здобичництво: лізуть напотемки, піднорюючи задню стінку, виважуючи бічне вікно, не даючи собі жаднісінької ради з тим, що в коморі є чи могло бути. Слухають байок передніших злодіїв.