Коли ти ступаєш із калюжі власної культури в окіян чужої, то ступаєш так, щоб і підкасаних холош не замочити, тому старий окіян здається тобі новою ковбанею. Твоя власна трохи менша, т'але-ж і тут можна якось іскраєчку походити — чей не втопишся. А от як хто сидить у рідній прогноїні по шию та ще й чує, як смокче під ногами, то вже й здогадається, що велика вода за гаєм — не баюра, а космос. А кого в нас теперки взивають космонавтами? Самі знаєте. Тих, хто здолав притяг соціоморфности, об'єктности. Здолав і впав. І тяжко забився. Кого-ж кортить? Свій до свого по своє. А свої тлумачать космос, показуючи не на небо, а на давно не білену стелю в низенькій хаті.
Немає коментарів:
Дописати коментар