Двісті гривень

Шо, нема? Двісті гривень нема? Як нема, то й дарма. От лишенько з чоловіком — не має він, нема в його нічого. Дарма-то дарма, але, як український народ за Коліївщини, повстає чемне хвилозопийне питання: як нема есенції, то нашо була та попередня екзистенція? Так довго битися, роками махати рученятами, а двісті гривень нема? І не буде, кажете? Це вже треба бігти до буддистів, у будяки.

Я-б і сам з того поговору, від такої екзистенції якоїсь есенції хильнув, якби-що хто налляв. Як вінець творива, я звисока бачу свою мізерність і непотрібність. І стискаються кулаки. В кожному — найостанніші двісті гривень.