Я нині намагаюся всьвідомити нашу незалежність через досьвід позатого покоління в моєму власному численні. Наші діди й баби звікували ввесь свій вік у стані безугавної пандемії. Пандемії чужих помислів і похотінь, що заперечили й забрали в них усе, навіть Бога самого. Бог може й не потрібен ситому, багатому молодому аеронавтові, що ладнається летіти на Марс, бо на землі йому нема чого хотіти.
А вбогому, злиденному тільки Бога й треба. Бога чи вже геть нічого. Але сказали, що нема, зробили так, що ніби й не було. То вони повернулися до передхристиянської аскези, до стоїчного вправляння в належності й незалежності. "Як нема, то й дарма", — ось заповідь стоїцизму в народім переказі. Бо є голий я на голій землі. І сприяю тій голій землі. Й учуся знов любити свою первісну наготу. Хоч первісна нагота була посеред раю, а тепер вона посеред пустелі накладає зо згагою, голодом і холодом.
І вони навчилися не бажати того, чого нема, з дорогою душею тішитися тим, що впало з неба на один день, а взавтра, як не споживеш, зогниє, цьвіллю зацьвіте. Й не розучилися принагідно всьміхатися, й добра мислити.
Нам треба аскези — знов тепер і либонь надовго.
Немає коментарів:
Дописати коментар