Іде Господь

 Слухав у неділю панотцеву проповідь і якось подумалося: якби-ж то вони знов уявили, як колись апостоли, що посеред казання десь розмружиться тая шпарка й хтось із вірних потрапить зазирнути й угледіти Христа!
Це так як заходиш ти до Єрусалимського храму, блукаєш посеред хоромини, дошукуєшся яких-таких пильних дурниць: поставити сьвічку, подати цидулку, де треба стати, як треба сісти. Зазираєш клопітно до чергового переходу — й ізненацька порскнула людська хвилька, війнуло силою. Йде Христос із учнями — а тут ти! Сталося, було!
От що слово може: Бога показати!
Але поки казання дзюрчить, а ти ніби сидиш над водою й раптом — шубовсть головою. І поринаєш у глибокі потоки, але десь таки блисне-майне думка, десь таки замріє видиво — йде берегом Господь...