Non scholae, sed vitae discimus

 Ще віз треба до Европи, а нам уже пропонують латиницю намісць кирилиці. Дарма: накрутили годинника — він і зацокав. То ми з Київа пустили ту ману кириличну — нам її й притикати. Говорити від Кирила й Методія залишаться аж два державні кандидати. У Київі-ж від українства засяде, може, яке брацтво Кирило-Методіївске: поминатимуть кирилицю, плакатимуть. Якісь підпільники нишком утнуть і глаголицю.
А по рестораціях заведуть цілому сьвітові зрозумілі меню: salo, vareniki... І borsch, borshch, boržšč!!! Ой, як soniašno, ой, як yasno!
Jasno, iasno?! Мовознавці одразу засперечаються: як правильно, як слушно, як поправно? Varieniki, varenyky, warehnikih? Чого це ми маєм наслідувать англосаксів? А просто сакси, а просто англи? А вкраїнсько-німецькі, вкраїнсько-польські, вкраїнсько-угорські зв'язки? От де давнина, от де глибина!
Потім сьвідомі лінґвісти всьвідомлять проблему: хвонетичний правопис чи історичний? Як сьвідомий лінґвіст, негайно голосую за хвонетичний. Арґумент: маємо щойно згаслу телефонно-фонопорну традицію: це коли ми всі надсилали вістки латиницею, бо иньшої ради не було. Багато хто потім довго, болізно відвикав. Мобільні оператори ще не що давно звіщали нас московською, закодованою чужими літерами — щоб ніхто не здогадався...
Стривайте, може зразу врядимо просто латину?! А що?! Це всіх невчених відітне, инвестори не лізтимуть. А як у schola буде весело! Ще веселіше, ніж тепер, їй-же право!
Але: non scholae, sed vitae discimus!