Перечитую ото свої дописи — сьміюся, плачу, як ті солов'ї, а нишком собі думаю: то гаразд, що я не за гроші пишу, бо грошей не дав-би мені ніхто за мою хвилозопию. Навіть як-що взяти ті твори в руки й піти з ними під землю (в метро) й читати-читати-читати невгавуще — ніхто-ж і білої копійки не дасть.
Я одного такого дядька бачу, прізвище якесь таке дуже наське — схоже на Розтлумаченко: продає-віддає "размышленія отъ автора". Цілий вік, бідака, метикував — навіть за культурну московську (старокиївску московську!) ніхто розламаного пиріжка авторові не піднесе: сидить та й сумовиту думку гадає, снує, бач, нові свої "размышленія".
Постав коло себе дітей — усіх чотирьох! — мовчки дадуть, а за слово не дадуть. Отаке моє аматорство. Добре таки, що той мій хист на гроші не міряється...
Я одного такого дядька бачу, прізвище якесь таке дуже наське — схоже на Розтлумаченко: продає-віддає "размышленія отъ автора". Цілий вік, бідака, метикував — навіть за культурну московську (старокиївску московську!) ніхто розламаного пиріжка авторові не піднесе: сидить та й сумовиту думку гадає, снує, бач, нові свої "размышленія".
Постав коло себе дітей — усіх чотирьох! — мовчки дадуть, а за слово не дадуть. Отаке моє аматорство. Добре таки, що той мій хист на гроші не міряється...
Немає коментарів:
Дописати коментар