Придбаваючи собі літнівку, українець тим визнає, що навіть іще не попромований в ранґ міщанина: тисне до себе земля, щоб устромитися носом у чорнозем. Що-равда, міщанин може мати дачу. Але хіба-ж то в нас дача, га? Хто ж її нам дав? Самі вигризли й держимо в зубах.
Підворок — так. Хутірець — а вже-ж. Де-які предки де-котрих і за холодну воду не бралися, тільки позирали, щоб хто де не вкрав чи не перевів. Дарма! Тепер кожне має вколупнити пальцем ґрунту.
Тисячу років мужикували, потім привчилися потроху не робить, а зароблять — і назад повертай голоблі: до коси, до сапи, до лопати. Після тієї та знов тієї. Кортить таки поспитати справжньої праці. Це в нас надовго. Ще тисяча літ, як не наженуть.
Підворок — так. Хутірець — а вже-ж. Де-які предки де-котрих і за холодну воду не бралися, тільки позирали, щоб хто де не вкрав чи не перевів. Дарма! Тепер кожне має вколупнити пальцем ґрунту.
Тисячу років мужикували, потім привчилися потроху не робить, а зароблять — і назад повертай голоблі: до коси, до сапи, до лопати. Після тієї та знов тієї. Кортить таки поспитати справжньої праці. Це в нас надовго. Ще тисяча літ, як не наженуть.
Немає коментарів:
Дописати коментар