Гортань їх дише смертю, тлінню

 Уночі їхав потягом із Січеслава до Тернополя. Нас двоє, а ще на двох полицях лягало й по кілька годин спало по двоє молодих хлопців. Дорога довга, зате потяг спиняється коло кожного перелазу, того й сідають-висідають усі без угаву.
Хлопці молоді, справні й, як тепер заведено, гарненько татуйовані. Кожне несе на собі якесь "Memento mori". Засинають, як убиті, й прокидаються, як воскреслі. Здорові юнаки, навіть не віриш, що то не назавсігди — оті здорові молодощі.

Але-ж хропуть, бідні, гай-гай! Щось уже там деренчить, розладжується, ніби в розписаному чорнилами новому капищі сопе, шкребеться й скавулить щеня смерти.