Инженери людських душ

 Интеліґенція давно й твердо повірила, що має питоме право втручатися в роботу душі, бо ця остання, своєю чергою, розглядається як певний механізм. Той механізм, властиво, покликаний скерувати вивільнену наснагу культурного надбуття до обслуговування потреб долішніх відділів істнування, а в надзвичайному режимі — завдачі простого виживання.
Засновок тут такий, що людська душа, з її дотепною біомеханікою, своїми чищеними енерґіями покликана огрівати й осьвітлювати льох первісного животіння. Себе интеліґенція бачить головним чи, принаймні, відповідальним инженером тієї машинарні.
Віра в такий устрій повсякчас породжує відважні, хоч і нездійсненні заміри й заходи з боку интеліґенції, й пояснює її цілковиту готовність в разі конечної потреби сьвідомо стати на місце простого машинистого, а то й полізти до паливні на розказ того, кому стане завзяття назватися директором такої пекельної виробні.
Тільки релігійна сьвідомість, що в хвилі крайнього опору спроможна оборонитися іраціональністю, в змозі вивести людину людиною з цього зачарованого виробничого циклу.