вівторок, 19 липня 2016 р.

Дуже пізнє середньовіччя

 Я живу аж у Голосіїві, на чималім підвищенні, де колись були сади радянского господарства. А перед тим  просто сади. А ще перед тим  ліс.
Місцина така добра під сади, що й по чверті століття від остаточного житлового привлащення дурні дерева родять садовину, хоча в доброму господарстві їх давно було-б уже вирубати, замінивши родющим молодником. Без дбайливих людських рук, уже давно без усякого садівництва, обрізання, поливання, обкопування й навіть збирання овочів  дерева, німі братове дерева, що-року закидають байдужу міську землю своєю щедрою падалицею.
Коли тут буяли суцільні сади, то, напевно-ж, між ними траплялися якісь недобитки лісу, що добивали віку посеред нового, культурного рослинного життя.
Сади повирубали, щоб угамувати житлову кризу. Самі кияни родили не дуже, та й уся Вкраїна налягала не надто. Але якісь Божі створіння завсігди раді густо обселитися в Київі. Будинки будуються все тісніше, кремезніше й вище. Як їх іще носить наша земля?
Будинки наступають на зелене, їм вадять не то що сади, а навіть кущі. Намісць кожного куща можна поставити якусь людську шпаківню чи жайворонник, залежно від того, яка пташня думає там кублити кубло.
Хіба ліс  не місце для людини? А сад  хіба не людський витвір? Парки  не людське просторонище? То чого-ж ми воліємо жити в місті-бараці? Чи так вабить клясика сердньовіччя, щоб ніде яблукові впасти, а потім і вишні, й вишневій кісточці?

Немає коментарів:

Дописати коментар