Ще як були ми козаками... Але стривайте лишень, козаками ми вже давненько не були. Московщині навіть малоросійських козаків стало не треба. Не бачила Московщина на сьвітовій мапі такого кордону, щоб коло його поставити оборонцями запорозьких чи гетьманських козаків.
І довго сумували ми без козацтва, довго журились. Гибіль осьвятила нам козаччину; віддалившись у часі, ми вже бачили тільки товариство під Берестечком, мріло нам здалеку лиш осяйне лицарство. А сави чалі, гнати ґалаґани, кирила розумовські? Ну, то таке...
Тому, як за двісті років по Задунайській Січі, за сто п'ятдесят років навіть по Озівськім козацькім війську знову, ніби почутивши близьку війну і здобич, повилазило якесь "казачіства", та геть усе якесь "донське", як-раз на руйнацію 1775 року, — до решти засмуткувалися історичні товариства. Бо!: "хто се, хто се по тім боці рве на собі коси?"
А хто такий, властиво, козак? То такий, що дістало йому волі вийти з якого иньшого стану й сказати собі й людям: як треба, буду різать, буду бить. Коли? А коли треба...
Гречкосій гречку сіє, а піяк пиячить; то взяли до реєстру, а то забули — а як прийде час, де не всіються, де не вродяться збройні люде з правом своїм. І ким вони будуть: нашими героями чи їхніми посіпаками? Нашими оборонцями чи чужими найманцями? Хто дістане перегречки: нагінки, нагана чи нагая?
Але-ж, але-ж, ще як були ми козаками, знали ми й лицарство. Було? Було й єсть і мабуть буде. Але під заборолом часу, під болотом людської обмови, знає своїх тільки Сам Бог.
Тому, як за двісті років по Задунайській Січі, за сто п'ятдесят років навіть по Озівськім козацькім війську знову, ніби почутивши близьку війну і здобич, повилазило якесь "казачіства", та геть усе якесь "донське", як-раз на руйнацію 1775 року, — до решти засмуткувалися історичні товариства. Бо!: "хто се, хто се по тім боці рве на собі коси?"
А хто такий, властиво, козак? То такий, що дістало йому волі вийти з якого иньшого стану й сказати собі й людям: як треба, буду різать, буду бить. Коли? А коли треба...
Гречкосій гречку сіє, а піяк пиячить; то взяли до реєстру, а то забули — а як прийде час, де не всіються, де не вродяться збройні люде з правом своїм. І ким вони будуть: нашими героями чи їхніми посіпаками? Нашими оборонцями чи чужими найманцями? Хто дістане перегречки: нагінки, нагана чи нагая?
Але-ж, але-ж, ще як були ми козаками, знали ми й лицарство. Було? Було й єсть і мабуть буде. Але під заборолом часу, під болотом людської обмови, знає своїх тільки Сам Бог.
Немає коментарів:
Дописати коментар