Нижній Струтинь

 Остаточно став збирачем фольклору. А що вдієш — обсипається зерно. Нині ось почув байку з Івано-Франківська — молодь, чути, тепера зве своє місто просто Франеком. А був-же Станиславів. Ну, хай хоч Станіслав. Так ото байка.
Року 1961-ого, ще коли був Станіслав, молода дівчина в славному селі Нижній Струтинь отримує листа від своєї товаришки, що вже окублилася в Станіславовім місті : "Кидай село, приїзди до мене — зазнайомлю тебе з станиславівськими хлопцями, будеш коло них і ти панна." Ну, може не так письменно, але написала, кличе.

Дівчина їде до Станіслава. Подруга, як і обіцяла, знайомить її з міськими молодиками. Селянчин кавалір простягає руку, рекомендується:
— Станіслав!
— Дуже рада — Нижній Струтинь!

Що хочу сказати: любилася теперішнім франеківцям їхня стара, питома назва. Виходить так, що делікатна декомунізація мала-б повернути Станиславів самому собі. Але в нас не делікатно. В нас рубають з-за плеча. Слава Богу, що Нижній Струтинь не Васильо-Оресто-Луцівськ. Якось одвоювали. А гідний був професор з пана Василя-Ореста Луціва, що там родимий. Не дорівняти до Франка, але-ж і громада менша! А Нижній Струтинь і за Польщі Нижнім Струтенем був. Але поки всім таланить — і громаді, й іменинникові.