Ще ганебніше

 Поет в Росії — більше, ніж поет. Йому ще повинно бути, дайте пригадаю: аґітатором, горлаєм і ватагом невідомо якої зграї.
В Україні поет, ви вже здогадалися, — менше, ніж поет. Він усе мав доводити Росії, що не аґітатор, не горлай і не ватажок ніякого націоналізму. Нікому цього довести так і не вдалося: найвірніші, найвідданіші залишилися просто під підозрою. Живі солов'ї пищали з клітки, вдаючи з себе механічних, щоб сподобатися зацілованій од свинопаса принцесі. Не вдалося, не змогли...
Тепер поет маліє з иньчих причин: видрукуй себе сам, і тебе вже напевно ніхто не читатиме. Почитаєш сам себе собі — десь під вишнею, під черешнею, потайки від старої вихиливши зайву чарчину.
Я — не поет, і сьміливо скажу: ганьба. Але якась тиха, скімлива, без окличного знаку ганьба. Ще ганебніша...