Ах, нема тепер старих, нема ні бабів, ні дідів! А як і є де, то дуже вже вони занедбані, тому ніхто не хоче до них признаватися.
Колись-то, не що й давно, всі вкраїнці тільки й марили дідівством та бабівством. Не дівуванням і парубкуванням, коротким, приреченим на скорий кінець, гірко оплакуваний у весільних піснях і голосьбі. Погуляв, казали, як собака на вірьовці.
Завважмо тут, що наш сьогочасник саме в подовженому жениханні шукає ключа до минущого, а тому певного раю. Але селянство, що тисячу років складало наш народ, тільки притрушений шляхетством, присмачений панотецтвом і приперчений козацтвом, гадало не так. Одружившись у п'ятнадцять і під тридцятку народивши щось із тузінь дітей, досита натішившись принагідними любощами й повсякчасною працею, поставивши на рушник старших дітей, привітавши перших онуків (їх потім буде під сотню), люде нарешті ставали дідом і бабою, діставали законне право називатися "старий" та "стара".
Вже щось і надбано, вже є кого попихати. Оце вам ті дід і баба з казки та ґривоазних пісень і байок. Життя, як кажуть у реклямі, щойно починається! Як і знайдеться вже дитинча, то буде воно "бабич", овіяне духом пригод, хатніх розкошів і солодкої таємниці дозвілля. Починається пора призначених мудрощів і сповнених змістом громадських житків.
Шкода, що ми не станемо такими дідами та бабами, що приречені бути бранцями вічних, то-б-то довічних молодощів, парубкувати та дівувати в родині, в праці, справляти притули та вечорниці завсігди, чи пак до самої смерти. Так і не побудемо старими, мудрими і з того щасливими.
Колись-то, не що й давно, всі вкраїнці тільки й марили дідівством та бабівством. Не дівуванням і парубкуванням, коротким, приреченим на скорий кінець, гірко оплакуваний у весільних піснях і голосьбі. Погуляв, казали, як собака на вірьовці.
Завважмо тут, що наш сьогочасник саме в подовженому жениханні шукає ключа до минущого, а тому певного раю. Але селянство, що тисячу років складало наш народ, тільки притрушений шляхетством, присмачений панотецтвом і приперчений козацтвом, гадало не так. Одружившись у п'ятнадцять і під тридцятку народивши щось із тузінь дітей, досита натішившись принагідними любощами й повсякчасною працею, поставивши на рушник старших дітей, привітавши перших онуків (їх потім буде під сотню), люде нарешті ставали дідом і бабою, діставали законне право називатися "старий" та "стара".
Вже щось і надбано, вже є кого попихати. Оце вам ті дід і баба з казки та ґривоазних пісень і байок. Життя, як кажуть у реклямі, щойно починається! Як і знайдеться вже дитинча, то буде воно "бабич", овіяне духом пригод, хатніх розкошів і солодкої таємниці дозвілля. Починається пора призначених мудрощів і сповнених змістом громадських житків.
Шкода, що ми не станемо такими дідами та бабами, що приречені бути бранцями вічних, то-б-то довічних молодощів, парубкувати та дівувати в родині, в праці, справляти притули та вечорниці завсігди, чи пак до самої смерти. Так і не побудемо старими, мудрими і з того щасливими.
Немає коментарів:
Дописати коментар