З Ольги Петрівни Блик був чудовий знавець правопису. Я сам сьвідок тому, як вона в апеляційній вступній роботі, де недолугі перевіряльники-вчителі наставили своїх помилок, виправивши поправне, бистрим оком вихоплювала правописний переступ. Візьме твір в одній кімнаті, перетне сутки й іще на порозі свого "кабінету" скаже:
— Вже бачу чотири грубих помилки!
Вона мала своє невеличке ортоепічне відкриття: м'яку хвонему [ч'] в українській мові:
— Ось воно: "клоччя", "ломаччя", "залізяччя"!
Одно слово, всякий міський непотріб. Але-ж хвонема єсть! Чи нема?
Гадаю, що тут незрівнянну Ольгу Петрівну підводила саме самурайська відданість нищівному тодішньому правописові: по старому-ж писалося "клочча", "ломачча", "залізячча".
— Вже бачу чотири грубих помилки!
Вона мала своє невеличке ортоепічне відкриття: м'яку хвонему [ч'] в українській мові:
— Ось воно: "клоччя", "ломаччя", "залізяччя"!
Одно слово, всякий міський непотріб. Але-ж хвонема єсть! Чи нема?
Гадаю, що тут незрівнянну Ольгу Петрівну підводила саме самурайська відданість нищівному тодішньому правописові: по старому-ж писалося "клочча", "ломачча", "залізячча".
Немає коментарів:
Дописати коментар