Недосяжна свобода

 Поганський князь Володимер (так його тоді звали), майбутній християнин Василій, найславетніший з усіх руських князів. Але справжнього за його відомо дуже мало — наздогад буряків, щоб дали капусти. Маєм докладніші відомості стосовно до його шлюбно-родових житків. Але, по щирості сказавши, хіба це не найцікавіший вміст навіть і князівського життя?
У Вишгороді тоді мешкало 300 молодиць, вартих переписної уваги, в Білгороді — теж 300. У Берестові — тільки 200. Всі вони були князь-Володимирові... гм, боковими сестрами. А він їм — добутним чоловіком. Були ще либонь і діти добутнії, але вони, крім своїх матусь, мало кого цікавили.

800 душ! Навіть як-що то щирі друзі в "Фейсбукові", не всякого встигнеш хоч формально привітати з уродинами чи поганськими йменинами. Хоч і прибери від тої леґендарної цифри два нулі й залиш 8, зрозуміло, що найпростіше єднання з неправним жіноцтвом пожере всі гулянки. А треба-ж іще ходити походом, відбувати служби в капищі, порядкувати в хоч і невеличкій, але европейській державі! А погортати бодай одну з десяти важких шкуратяних книжок княжої книгозбірні! Ого! Й найголовініше — пополітикувати з законною старою...
Ярування, хоч і таке мітично прибільшене, — то виплід натури. А кохання, скажемо сумно, — витвір порожнювання та зайвини. Як нема дозвілля та надлишку, то де взятися свободі? Там одна свобода -— любов до Бога й засвоєння його волі. Але й така свобода поганам недосяжна. Треба христитися...