Якби й досі можна було уявити собі подоріжжя з Москви до Київа... Хіба в сні. Але вже й уві сні тверезо питатимеш себе: як я в Москві опинився? Ну, опинився якось, і треба тікати додому.
От наближаєшся, слава Богу, до взграниччя й з сумом дослухаєшся до звуків рідної мовної музики, що там де-не-де щиріші, ніж далеко вглиб на протилежнім боці. Далі вкраїнська земля — таке відчуття, ніби повсюдна московська починає потроху псуватися й занепадати.
Але ось Черкаси, місто так і називається — Козаки. Припадаєш до грудей України, вчуваєш її серце й раптом намацуєш... знов московську мову! А яку добрячу, а яку горду! Так і хочеться крикнути:
— Тю! А тут ти де взялася?!
От наближаєшся, слава Богу, до взграниччя й з сумом дослухаєшся до звуків рідної мовної музики, що там де-не-де щиріші, ніж далеко вглиб на протилежнім боці. Далі вкраїнська земля — таке відчуття, ніби повсюдна московська починає потроху псуватися й занепадати.
Але ось Черкаси, місто так і називається — Козаки. Припадаєш до грудей України, вчуваєш її серце й раптом намацуєш... знов московську мову! А яку добрячу, а яку горду! Так і хочеться крикнути:
— Тю! А тут ти де взялася?!
Немає коментарів:
Дописати коментар