Колись брали малесеньке полив'яне вічко, малювали на йому малесеньке кохане вічко, накривали малесеньким вічком у невеличкій скриньці, а там — іще менша коробочка. І до мініятюрної шухлядки з секретиком — ніхто не дізнає, ніхто не впізнає. І ну берегти.
Тепер ми любимо велике, щоб і сліпий добачив. Бо маленьке легесенько закотиться-загубиться. А треба, щоб лежало на видноті — твоя власна гора з пап'є маше.
Немає коментарів:
Дописати коментар