От як серденько вздріє свої гріхи, сплачеться над ними, омиється щирими, ревними слізьми, то вже промитим оком огляне сьвіт і аж осьміхнеться. Таж коли де-котре серце на що-день умивається осяйною своєю доброчесністю, купається в купелі незаперечної правди, поринає в цілющі мудрощі! Не мені судити таке, не мені вибивати йому очі твердим, шкарубким костуром гріха. Ні, я потішуся, слухаючи тої гармонії, погріюся в променях того сяєва, розчулено скроплю це диво дрібною росою свого щасливого, зграйного плачу.
Немає коментарів:
Дописати коментар