Юнаком я полюбляв українські переклади, що були (або здавалися мені тоді) досконалі такою мірою, що ту мову кортіло собі собічити, привлащати, щоб була не з чужого перекладу чужої книжки, а вже жива, власна. І досі маю те гаряче жадання, але викликають його тепер переклади не надані, а віднайдені.
Не в тім суть, щоб чуже досконале чи хоч просто пристойне, навіть і нічоге конче й що-найшвидше переробилося на погано вкраїнське. Не руш краси, як не можеш її перетворити.
Немає коментарів:
Дописати коментар