Така каторжна праця: випадає всьвідомити, вирозуміти чужий твір, вижолобити, виямчити в собі чужу мову й нарешті вигубити пильною справою щось за себе краще, більше, складніше. Паралітичні пучки, що зронили ключа від рідної мови, заходжуються мацати нерівні пружки вкраїнського лиця: ось вони вуха, осьдечки вічка, це, здається, ніс горою сопе, а яма — то вже напевно ріт.
Чи не гріх отак ганьбити й нівечити чужий виріб, із високого роблячи аби-яке, зо штудерного — мізерне? Чому-ж лінь, ця матінка всіх гріхів, не вдержала новонаверненого від непотрібної, нікчемної праці?
Ні, перекладаченко полюбив письменника як рідного батька й задушив у своїх незґрабних обіймах.
Немає коментарів:
Дописати коментар