Кожне скаже вам, що культура — то пам'ять. Гуртова, звісно. Але й особиста пам'ять — то культура. Це-б-то вона становить власний ґрунт особи. Спомини виринають і потопають, а на культурну пам'ять здаються тільки ті з них, що видобрюють, а не просто гноять.
Не всякий спогад тобі й загниє: ми тепер усі поробилися ловцями й стрільцями на вражіння. А вражіння — то що? Той самий спогад. Він схожий на приготоване завдання, вивчену лекцію. Це все треба донести до якогось іспиту й лиш тоді можна спокійно забути. До згадки додається чимало знадобів, засобів — і вони спитуються вічно захарастрювати культурну нивку, ба більше — і лани широкополі, а разом, як удасться, і Дніпро, і кручі.
Тільки в самохітньому відлюдництві чи змушеному зубожінні можна через брак зайвих об'єктів навчитися відкидати не культурне, ні до чого не догідне пам'ятання. Так і старість притягає за плечі доречні образи, щоб розцілувати вічність.
Немає коментарів:
Дописати коментар