Самі говорять мішанкою, кожне в свою міру. Мішанка ненормована, рецептури нема, харч відважується — скільки ззіси. Шкільну-ж українську кожне зо школи зна, з хатнім батьківськім суржиком, що намісць жита, ніхто ніколи не поплута.
Але й з моєї мови ніхто не дивується. Може вона достатньо незвичайна, щоб і собі здатися людям якимось сьміттячком? Не скажуть-же: "У вас мова щиро вкраїнська. Ви говорите, як артист чи письменник." Так сказали-б за часів мого дитинства. Вже не скажуть либонь. "Професійних українців" есесесерівського кшталту більше нема. Тепер усі — фахові вкраїнці. Кожне пишається вищою вкраїнською осьвітою. А через що та осьвіта здійснюється? Не через мову хіба? Як теє чиниться?
Але-ж воно ніби гра: тут розукраїнилося — південна заграва, а там московиться - сєввєрне сіяніє. Так і скажуть, їй-Бо! Не скривляться й не запикнуться. Що-далі на сьвіті, то більша біда наставає. З мовою біда. Бо як добре вигострить, то доведеться вже будить, думку будить. А прокидатися-ж ох як не хочеться!
А таки з моєї мови не чудують і чудово все тямлять. Бо воно все зрозуміло й нічого дивного, коли вві сні.
Немає коментарів:
Дописати коментар