Рано-пораненьку щиколодками дощу постукала в шибу рання осіння пора: сказати, що пора. Тяжке було літо, а надто якесь даремне. Може тому за ним жаль, що осінь іде з легкою торбою, лантухів не волочить. Уже не ростопишся, не розтанеш на сонці, хіба так попливеш — за дощовою водою. І то добре, що воду ми маєм — таки щось. А сумувати, в ту воду задивившись, нам і вчитись не треба. Хіба нарцизикам: вони що-ранку всьмішкою вітають свій образ, що спливає й міниться в холодній течії: "Ой, яке гарнюньке промайнуло! Ти бачив? То я!"
Та бачив, уже бачив! А от я — таке миршаве, невеселе та ще й осіннє.
Немає коментарів:
Дописати коментар