Фаталізм дорівнює людяності? Так, як-що визнати, що козак не без щастя, а дівка — не без долі. Ми в тій приказці маємо вихідну точку, грубо називаючи шановних сьогочасників "козаком" і "дівкою". Ці назви вказують на первісний стан: от ти народився, ще й якось уґрунтувався в козаках, а ти — в дівках. Так тобі Бог дав. А далі маєш вибір, і на вихідній точці роздумуєш, чи визнавати дане в тому стані. Чи є в йому щастя-доля, призначеність, приділеність тебе й тобі.
Кожна людина має волю відмовитися від долі, стати щасливою в бездольності. Колись то було важко, а тепер сьвітові ніби вже й байдуже: гуляй! Але доля передбачає нашу пов'язаність із людяними речами й людьми-обставинами. Чи ми спитуємося їх вирозуміти й збагнути своє призначення? Чи ми самі себе призначаємо, куди бачимо, скачучи по купинках хочу, можу, зроблю?
Немає коментарів:
Дописати коментар